Defining Relative Clauses

Для людей звичайний вибір — who, для речей і понять — which; у визначальному підрядному that може замінити обидва. Для тварин використовують which або that, а для домашніх улюбленців також who.

Для звичайних назв людей у цих моделях не використовуй which; для неживого предмета без уособлення не використовуй who. Вибір визначає значення слова в ситуації, а не тільки його написання.

Слово what після іменника відносним займенником не буває. Це поширений збій, бо українське «що» перекладається саме так у інших конструкціях.

Для ясності став підрядне біля всієї іменникової групи, яку воно уточнює. Воно не обов’язково йде одразу після самого іменника: the people in the office who speak Polish. Якщо поруч кілька можливих іменників, перебудуй фразу, щоб зв’язок був однозначним.

Через це підрядне часто розриває головне речення надвоє: підмет, потім підрядне, і лише потім головний присудок. Для української мови це звична картина, тому головна складність не в порядку, а в тому, щоб не забути головний присудок після підрядного.

Коли підрядне означає додаток, воно природно опиняється в кінці речення.

Якщо who/which/that саме виконує роль підмета, дієслово узгоджуємо з означуваним іменником. У Present Simple зі звичайним дієсловом: a colleague who speaks, colleagues who speak. Це не загальна вимога -s для кожного часу чи модального дієслова.

Пастка в тому, що поруч часто стоїть інший іменник. Дієслово підрядного не узгоджується з найближчим словом — тільки з тим іменником, до якого прикріплене підрядне.

Оскільки займенник уже є підметом, другого підмета в підрядному бути не може.

Якщо одразу після who/which/that з'являється новий підмет — I, she, my sister, our team — займенник виконує роль додатка підрядного. Дію в такому підрядному виконує хтось інший, а іменник із головного речення цю дію отримує.

Порядок усередині підрядного лишається звичайним: підмет, потім дієслово. Додаток не повторюють після дієслова, бо його вже названо відносним займенником на початку.

Для означального підрядного після назви людини сучасна норма приймає who й у ролі додатка; форма whom належить до формального регістру й тут не тренується.

Займенник who/which/that уже займає місце підмета або додатка підрядного. Якщо після нього додати ще he, she або it у тій самій ролі, та сама роль виявиться названою двічі, і речення стане неграматичним.

Це не означає, що будь-яке it у реченні зайве: помилкою є лише повтор ролі всередині того самого підрядного. Займенник, що належить головному реченню, лишається на місці.

Означальне підрядне не відокремлюємо комами. Кома перетворює його на побічний коментар і змінює зміст повідомлення; сама різниця між двома типами підрядних — тема окремого правила, а тут ми просто тримаємо означальне підрядне без ком.

Це правило охоплює тільки who, which і that. Позначення місця, часу й належності через where, when і whose, прийменник усередині підрядного, пропуск займенника та кома як засіб змінити зміст — окремі теми того самого розділу.

У живій мові означальні підрядні найчастіше потрібні там, де треба уточнити, про кого або про що саме йдеться: у скарзі, в описі загубленої речі, у рекомендації людини, ім'я якої ти не знаєш. Підрядне тоді працює як тимчасове ім'я.

Після all, everything, something, anything та найвищого ступеня часто обирають that. Це корисна перевага вживання, а не універсальна заборона which. Для цього кроку достатньо впевнено будувати природні приклади з that.

Where може вводити уточнення місця, де відбувається дія: кімнати, вулиці, міста чи полиці. Не повторюй те саме місце зайвим there або in it. Інше місце з іншою роллю може залишатися в реченні.

Where замінює сполучення прийменника з which: «the shelf on which I keep the tools» і «the shelf where I keep the tools» описують одну полицю. Саме тому обидва маркери разом не ставлять — один із них зайвий.

Голе which цієї ролі не виконує: якщо місце всередині клаузи потребує прийменника, почати її просто з which не можна — потрібне where або сполучення прийменника з which. Інша річ, коли which є додатком дієслова («the village which we visited»): це вже конструкція сусіднього правила, а не помилка.

When відкриває клаузу після іменника, який називає час: day, week, month, year, evening, moment, season. Це не питальне «коли?» — це уточнення, про який саме відрізок ідеться.

Після іменника на позначення часу англійська допускає ще два способи сказати те саме: that замість when або взагалі нічого. У цьому уроці ми свідомо тренуємо саме when, але варіант із that теж правильний, і вправи його приймають.

Важливо не переносити where на час: простір і час тут не взаємозамінні.

У цій моделі whose стоїть перед іменниковою групою та замінює присвійне слово: whose car, whose new car, whose mother. Воно показує належність або інший зв’язок, наприклад родинний; мати не є чиєюсь власністю.

Артикль між whose і цією назвою не ставлять: не буває whose the car. Не ставлять і присвійного займенника — whose his van перетворює одну належність на дві.

Whose може стосуватися людини, організації, тварини або речі. У whose cover йдеться про частину предмета, а не буквальне володіння. Будова іменникової групи та сама.

Who's — це коротка форма who is або who has, тобто в реченні вже є підмет і дієслово. Whose нічого не скорочує: це присвійне слово, після якого має стояти іменник.

Спробуй розгорнути who’s до who is або who has й перевір усе речення. The guide who’s a musician правильно означає «екскурсовод, який є музикантом»; the guide whose group … показує зв’язок екскурсовода з групою. Один іменник після форми сам по собі не вирішує вибір.

Та сама пастка є з which: which не показує належності. Клауза «the hotel which roof» неможлива, потрібне «the hotel whose roof».

Не додавай другий відносний маркер для тієї самої ролі: the flat where which we live має зайве which. Але сусідство слів саме по собі не є помилкою: the place where that man lives правильне, бо that тут означає «той» перед man.

Не дублюй одну й ту саму роль: where we live there має зайве there для того самого місця; whose his van має два присвійні означники. Інший займенник із власною роллю може лишатися: the room where there is a desk — «кімната, де є стіл».

Після where/when зазвичай іде власний підмет і дієслово. Група whose + іменник сама може бути підметом (whose van broke down) або додатком перед окремим підметом (whose report we read).

Ці три слова дають змогу описати щось не назвою, а ознакою: коли не пам'ятаєш назви кав'ярні, назвеш її через те, що там сталося; коли не знаєш імені людини, опишеш її через те, що їй належить.

Практичний хід думки короткий: спершу назви іменник, потім спитай себе, що саме ти про нього уточнюєш — простір, час чи належність, — і лише тоді відкривай клаузу.

У розмові такі клаузи найчастіше з'являються в порадах, скаргах, уточнювальних питаннях і поясненнях вибору. Вони роблять мовлення точнішим без довгих окремих речень.

Тут ідеться лише про визначальні клаузи — ті, що звужують коло й пишуться без ком. Клаузи, відділені комами, додають побічну інформацію і мають власне правило.

Базовий вибір між who, which і that, повний пропуск відносного слова та варіанти з прийменником усередині клаузи належать сусіднім правилам топіка. Тут вони згадані тільки як контраст, і жоден із них не оголошується помилкою.

Питальне whose — інша конструкція: у питанні «Whose bag is this?» немає іменника попереду, до якого кріпилася б клауза. У цьому уроці whose завжди має власника ліворуч від себе.

Знайди підмет саме відносного підрядного. Якщо who/which/that є цим підметом, залиш його: the neighbour who often calls. Якщо підмет уже є, а відносне слово є додатком, його зазвичай можна опустити: the neighbour (who) I called. Прислівник між словами не змінює їхніх ролей.

Новий підмет не обов'язково займенник. Це може бути ціла іменникова група: my flatmate, the finance department, Marta. Багато учнів шукають лише I, we, you й через це не помічають, що підмет уже є.

Той самий іменник у головному реченні може бути і підметом, і додатком — на правило це не впливає. Важливо тільки те, яку роль слово who/which/that виконує всередині свого підрядного.

Якщо сполучне слово є підметом підрядного, воно єдине показує, хто виконує дію. Прибрати його — означає лишити дієслово взагалі без підмета.

Наслідок помилки добре чути: у реченні опиняються два присудки підряд без жодного зв'язку, і читач спершу розуміє його як просте речення, а потім змушений повертатися до початку.

Це стосується і людей, і речей: who, which і that у підметній ролі поводяться однаково. Тут вибір іде тільки між who/that для людей і which/that для речей, а не між «зі словом» і «без слова».

Коли сполучне слово зникає, місце об'єкта всередині підрядного має залишитися незаповненим. Додати туди it, them або him — типова помилка: об'єкт уже названо іменником перед підрядним.

Та сама заборона діє і з самим словом: у The parcel that we collected it зайвим є it, а не that. Тобто повторення об'єкта — окрема помилка, не пов'язана з вибором «зі словом чи без».

Віднови просте повідомлення: We collected the parcel. У підрядному parcel уже названо перед we collected, тому не дублюємо його через it. Перевіряємо роль додатка, а не те, чи дієслово взагалі може вживатися без додатка в інших ситуаціях.

Whose не зникає ніколи: воно показує належність, і без нього зв'язок між двома іменниками зникає разом зі словом.

Не перенось правило об’єктного who/which/that механічно на where. Для місця перевір потрібну конструкцію: the house where we live → the house we live in. Окремі фрази допускають і нульову форму, наприклад the place we live; це інше вживання, яке не робить довільний пропуск where безпечним.

У підрядному, виділеному комами, сполучне слово обов'язкове навіть тоді, коли воно є об'єктом. Коми показують, що підрядне лише додає інформацію, а не визначає іменник, — і таке підрядне не допускає порожнього місця.

Обидві версії правильні, але вони не завжди однаково зручні. Якщо підмет підрядного довгий, that допомагає читачеві одразу побачити, де починається підрядне.

В офіційному листі, звіті чи інструкції слово частіше залишають; у розмові та в коротких повідомленнях його зазвичай пропускають. Це питання ритму й ясності, а не правильності.

Для людей в об'єктній ролі однаково природні who і that, і обидва можна прибрати. Форма whom належить до підкреслено офіційного стилю й на цьому рівні не потрібна.

У розмові відносне підрядне без об’єктного маркера дуже звичне. Орієнтир — іменник, після якого починається підрядне зі своїм підметом: the book you read. Не кожні два іменники поспіль утворюють цю конструкцію.

Коли говориш сам, зручно будувати фразу в два кроки: спершу назви річ або людину, потім одразу додай, хто з нею щось зробив. Пауза між ними не потрібна, а слово-зв'язка можна не шукати.

Питання будуються так само. Уточнення на кшталт «той, який ти...» найчастіше звучить без сполучного слова, і це найшвидший спосіб перепитати, про що саме йдеться.

У повсякденній мові прийменник часто залишається після дієслова: the person who I spoke to, the device which I work with. У визначальному підрядному об’єктне відносне слово також можна опустити. Вибір who/which залежить від того, що саме називає іменник.

Кінець клаузи не завжди означає кінець речення. Якщо після клаузи ще йде присудок головного речення, прийменник стоїть перед ним, а не в самому хвості: клауза закінчується, а речення триває далі.

Ця позиція нейтральна. Вона не є недбалою чи «неправильною»: для більшості ситуацій це основний, найприродніший варіант, а винесений прийменник — свідомий стилістичний крок.

У формальному письмі — звіті, офіційному листі, договорі, супровідній записці — прийменник переносять на початок клаузи й ставлять безпосередньо перед займенником. Ця позиція значно жорсткіша за повсякденну.

У базових моделях цього уроку перед назвою людини використовуй прийменник + whom, для речі — прийменник + which. Це не всі можливі конструкції: in whose house теж правильно, але whose з іменником має іншу, присвійну роль.

Виносити прийменник ніколи не обов'язково: повсякденний варіант правильний і в офіційному тексті. Але щойно ви його винесли, решта правила стає обов'язковою — вибір займенника вже не вільний.

У стандартній формальній моделі після винесеного прийменника потрібне виражене whom або which: with whom, on which. Відносне that у цій позиції не використовуємо й займенник не опускаємо.

Відносне that не стоїть одразу після винесеного прийменника: the desk on that I work — неправильно. Це не заборона будь-якої пари on that: у on that desk слово that означає «тому» й має іншу роль.

Для формального відносного підрядного про людину після прийменника обирай whom. У розмовній моделі зі збереженим прийменником наприкінці звичне who: the person who I spoke to. Норма цього уроку — саме таке розрізнення стилів.

Деякі прийменники входять до звичних сполук дієслова або прикметника: depend on, apply for, be responsible for. Інші передають потрібне місце чи напрямок: work in a room, work on a roof. Тому перевір і сполучення слів, і зміст, який хочеш зберегти.

Українська підказка тут ненадійна. «Дивитися на» — це look at, але «чекати на» — wait for, «одружитися з» — marry взагалі без прийменника, а «пояснити комусь» — explain to somebody.

Тому послідовність рішень завжди така: спершу з'ясувати, який прийменник вимагає дієслово, і лише потім вирішувати, куди його поставити. Позиція без правильного прийменника нічого не рятує.

Друга типова поломка — після прийменника раптом з'являється ще одне доповнення: it, him, them, her. Українська та багато інших мов так роблять; англійська відносна клауза — ні.

Іменник перед клаузою вже виконує роль цього доповнення. Повторити його займенником означає сказати те саме двічі, і речення стає неграматичним, навіть якщо зміст зрозумілий.

Прибирай займенник лише тоді, коли він повторює ту саму роль. Власний додаток з іншою роллю залишається: the number I called you from містить потрібне you — адресата дзвінка.

Практичне правило для рівня B1: у розмові й повсякденному листуванні лишайте прийменник у кінці клаузи, а винесену форму беріть свідомо — для звіту, офіційного листа, договору, презентації клієнтові.

Прийменник з'являється в клаузі рівно один раз. Найпомітніша помилка перших формальних спроб — поставити його двічі: і перед займенником, і в кінці. Речення тоді читається як зіпсована суміш двох варіантів.

І ще одна межа. Коли клауза описує місце або час, часто простіше сказати where чи when, ніж будувати in which або on which. Це сусідній інструмент, а не заміна: тут ми свідомо тренуємо саме пару «прийменник + займенник».

Підрядне без ком звужує коло: слухач ще не знає, про кого чи що йдеться, і підрядне це вирішує. Тому воно приклеєне до іменника, без паузи на письмі.

У такій позиції вибір займенника широкий: для людей — who або that, для речей — which або that. Британська норма вільно приймає which у означальному підрядному; частина американських редакційних настанов радить залишати which для підрядних із комами. Коми при цьому працюють однаково в обох варіантах, тому весь матеріал будується саме на пунктуації.

Коли мовець уже визначив потрібну людину чи річ і хоче додати окрему деталь, підрядне відокремлюємо комами. Власна назва або my/our часто допомагає визначенню, але не встановлює пунктуацію автоматично: контекст залишається важливим.

Таке підрядне можна прибрати, і головне повідомлення не постраждає: зникне лише деталь. Саме це і є найпростішою перевіркою перед тим, як ставити коми.

Відносне that не вживаємо в підрядному з додатковою інформацією, відділеному комами. Для людей можливі who або об’єктне whom, для речей — which; також уживають whose, where, when відповідно до ролі.

Помилка трапляється часто, бо в означальних підрядних that звучить найкоротше і стає звичкою. Перевірка проста: побачив кому перед підрядним — that не пиши.

Коли підрядне стоїть у середині речення, коми потрібні з обох боків: перша відкриває вставку, друга повертає нас до головного речення. Пропущена друга кома — найчастіша помилка пунктуації в цьому правилі.

Якщо підрядне завершує речення, після нього буде кінцевий знак, тому окрема друга кома не потрібна. Якщо воно стоїть усередині головного речення, закрий його комою. Це правило про межі цього підрядного, а не про кількість усіх ком у реченні.

Вибір визначає задум у контексті. Якщо my mother, our landlord або власна назва вже однозначно називає потрібну людину, підрядне може додавати деталь у комах. Але our landlord who lives upstairs може виділяти одного з кількох орендодавців; саме our не забороняє визначальне підрядне.

Іменник у множині теж допускає обидва варіанти. The students who arrived early виділяє тих, хто прибув рано; The students, who arrived early, повідомляє цю деталь про всю вже визначену групу. Не обирай коми лише за числом іменника.

Без ком підрядне задає групу, про яку зроблено твердження. З комами воно додає ознаку до вже названої групи. Визначальне підрядне саме по собі не доводить, що поза цією групою обов’язково є інші люди.

Тому перед тим, як ставити коми, варто перевірити: чи справді ознака стосується всіх, про кого йдеться? Якщо ні, коми зроблять речення фактично неправдивим.

Після коми which може стосуватися не одного іменника, а всієї попередньої думки: воно коментує подію загалом. That у такій позиції неможливий, а кома обов'язкова.

В усному мовленні межу чути: підрядне в комах вимовляють окремою інтонаційною групою з паузами, означальне — без паузи. Та сама фраза, прочитана по-різному, повідомляє різне.

Тут ми не тренуємо ані вибір who чи which за типом іменника, ані пропуск займенника, ані прийменник усередині підрядного — це сусідні правила теми. Наша вісь одна: пунктуація і наслідки, які вона тягне.

Повтор виникає в трьох позиціях. Перша — додаток дієслова. Друга — підмет підрядного. Третя — додаток прийменника, який лишився в кінці підрядного.

Помилка не залежить від того, який саме відносний займенник ужито: вона однаково псує речення і з that, і з which, і з who. Тому виправлення завжди одне — прибрати повтор, а не змінити займенник.

Мінімальна правка тут означає видалення рівно одного слова. Якщо після видалення речення розсипалося, ви прибрали не те слово: відносний займенник тримає зв’язок з іменником і лишається на місці.

Whose показує належність або зв’язок і стоїть перед іменниковою групою: whose ticket, whose new ticket. Прикметник може бути між whose та головним іменником.

Who’s означає who is або who has. Після who is може бути дієслівна форма, прикметник або іменникова група: who’s waiting, who’s ready, who’s a teacher. Тому дивись на будову й зміст усього підрядного, а не лише на наступне слово.

Найшвидша перевірка — розкрити скорочення. Якщо «who is» на цьому місці дає безглузде поєднання з іменником, потрібна присвійна форма.

Присвійна форма описує не лише людей: вона так само пов’язує організацію, будівлю чи місто з тим, що їм належить.

Слово what саме означає «те, що»: у ньому вже сховано і предмет, і зв’язок із підрядним. Тому воно не може приєднатися до вже названого іменника — вийшло б «постер те, що ми надрукували».

Після іменника англійська вимагає звичайного відносного займенника. Для речей однаково природні that і which, для людей — who або that.

Це та помилка, яку рідна мова підказує особливо наполегливо: українське «що» спокійно обслуговує обидва випадки, а англійське what — ні.

У моделі «те, що…» без попереднього опорного іменника природне what: What you said was helpful. Воно поєднує значення речі та відносного зв’язку. Це не твердження, що в будь-якому підрядному без іменника можливе лише what.

Тому «те, що…» на початку речення передається саме через what, без опорного слова перед ним. Щойно ви додасте іменник, доведеться перейти на звичайний відносний займенник.

Перевірка дзеркальна до попередньої: підставте замість what сполуку «the thing that». Якщо речення лишається природним, what на своєму місці.

Узагальнювальні слова everything, something, anything, nothing і all уже містять значення «те». Додати до них what означало б сказати «те те, що».

Після цих узагальнювальних слів часто вживають that. Which теж може траплятися залежно від конструкції й стилю; не перетворюй перевагу that на абсолютну заборону. Для базового стандартного варіанта тут тренуємо that.

Відносний займенник після таких слів іноді опускають, коли він є додатком, але what після них не з’являється ніколи.

Усі три помилки цього правила виправляються однією дією. Повтор — видаленням одного слова. Плутанина who’s і whose, а також what і that — заміною одного слова.

Переписувати речення заново невигідно з практичної причини: під час переписування легко втратити факт або підмінити зміст, і тоді помилка зникає разом з інформацією.

Корисно спершу назвати тип помилки, а вже потім робити правку. Інакше з’являється спокуса «полагодити» речення випадковою зміною, яка не стосується справжньої причини.