Modals of Deduction: Present

Після підмета ставимо must, а після нього — базову форму be. Must не отримує закінчення -s з he, she або it; перед be не ставимо to; допоміжні do, does та форми am, is, are конструкції не потрібні.

Однакова форма працює з усіма особами й числами. Змінюється підмет і доповнення, але не must be.

Після be можна назвати стан прикметником, особу чи річ іменниковою групою або місце прийменниковим виразом. Так must be допомагає відповісти на питання «який?», «хто або що це?» і «де?». При злічуваному іменнику в однині не забувай потрібний артикль: a doctor, the manager.

У цьому уроці ми зосереджуємося на теперішньому доповненні після be. Інші моделі дедукції, наприклад must live або must be working, потребують окремої практики.

Must be доречне, коли факти роблять висновок дуже переконливим або лишають одну реалістичну відповідь. Якщо є кілька правдоподібних пояснень і мовець не впевнений, природніше might be, may be або could be.

Ці форми не є граматично неправильними альтернативами. Вони змінюють силу висновку, тому у вправі можуть не відповідати навчальній цілі лише тоді, коли умова прямо вимагає сильного висновку з достатніх доказів.

Та сама поверхнева форма must be може мати інше значення. У дедукції вона описує висновок мовця про те, що вже є правдою. У правилі, інструкції чи вимозі вона говорить, яким хтось або щось має бути.

Шукай джерело значення в контексті: факти й спостереження ведуть до дедукції; розклад, закон, наказ або умова створюють обов’язок.

Для сильного висновку «це неправда» на рівні B1 зазвичай використовують can't be або cannot be. Mustn't найчастіше означає заборону, тому не підставляй його механічно як заперечення до дедуктивного must.

Про завершену минулу подію роблять висновок моделлю must have + past participle. Тут ми тренуємо must be для теперішнього стану, особи або місця; минула дедукція залишається окремою ціллю.

Природна репліка часто поєднує доступний співрозмовникам доказ і короткий висновок. Доказ може стояти до або після must be, а інтонація зазвичай підкреслює логічний зв’язок, не числову оцінку певності.

Речення на кшталт She must be at home, but I'm not sure граматично побудоване, проте без додаткового пояснення створює прагматичну напругу: сильний висновок одразу послаблюється. Якщо мовець справді не впевнений, might be або could be точніше передає намір.

Основна форма: підмет + can't або cannot + be + доповнення. Після модального can вживаємо базову форму be: не is, не to be і не does be.

Can't — звичайна скорочена форма, cannot — повна форма, доречна зокрема для виразнішого наголосу або формальнішого письма. Обидві передають той самий тип негативного висновку в межах цього правила.

Запитання тут зазвичай не потрібне: конструкція подає висновок. Якщо треба перевірити його, після висновку можна додати окреме природне питання.

Після be можна відкинути ознаку (can't be correct), особу або річ (can't be our train), місце чи стан (can't be at home, can't be asleep), а також поточну дію через be + -ing (can't be driving now).

Доповнення має точно називати твердження, яке спростовують докази. У парі «цей файл старий» → «це не може бути нова версія» слова new version є центром висновку.

Якщо йдеться не про be, а про інше дієслово, після can't також потрібна базова форма без to, наприклад She can't know. Однак цей матеріал тренує насамперед модель can't be.

Добрий контекст містить перевірний факт: людина зараз в іншому місці, номер не збігається, офіційний розклад показує інше, предмет має іншу ознаку. Тоді can't be пояснює логіку мовця.

Слабка підказка не робить висновок неможливим. Якщо колега не відповідає, він може бути зайнятий, спати або не чути телефон. У такому контексті might not be чи might be часто чесніше, ніж категоричне can't be.

У мовленні корисно додати коротку підставу через because, since або окреме речення. Це не обов'язкова частина граматичної форми, але вона робить дедукцію зрозумілою співрозмовнику.

Must be подає сильний ствердний висновок: докази ведуть до X. Can't be подає сильний негативний висновок: докази виключають X. Це протилежні напрямки міркування, а не ствердна й заперечна форми одного правила обов'язку.

Might, may або could be залишають можливість відкритою. Might not або may not be означає, що щось, можливо, не так, але не виключає протилежного. Граматичні альтернативи не відповідають навчальній цілі лише тоді, коли видимий контекст і завдання вимагають саме сильного негативного висновку.

Could not або couldn't be також може виражати негативну дедукцію в природній англійській. Це не помилка; цей вузький урок відпрацьовує цільові can't/cannot be, а сусідні форми лишає поза автоматичними закритими ключами.

Mustn't зазвичай виражає заборону: правила або мовець кажуть, що дія чи стан не дозволені. Can't be у цьому матеріалі виражає висновок: факти показують, що твердження не відповідає дійсності.

Речення Visitors mustn't be in this room може бути цілком граматичним правилом «відвідувачам не можна бути в цій кімнаті». Воно не є граматичною помилкою; воно просто не повідомляє, що мовець логічно виключив їхню присутність.

Can't також має інші значення, зокрема нездатність або неможливість через обставини: I can't be at the meeting because I work then. Такий приклад граматичний, але не є дедукцією з доказів.

У діалозі can't be часто реагує на припущення співрозмовника: Is that Omar? — It can't be Omar; Omar is on stage. Така репліка природно поєднує висновок із коротким доказом.

Фраза може звучати різко, якщо йдеться не про нейтральний факт, а про оцінку людини. У робочій розмові доречно спершу назвати дані: I may be missing something, but this can't be the current schedule; it has last month's dates.

Для самоперевірки запитайте себе: чи є видимий доказ, чи правильно побудовано can't/cannot + be, чи висновок справді негативний і чи не перетворився він на заборону. Природні перефразування прийнятні, якщо зберігають ці умови.

Might і could — модальні дієслова. Після них ставимо базову форму be: не is, не to be і не форму з -s. Сам модал не змінюється за особами: I might be, she might be, they could be.

У питанні модал може стояти перед підметом, але в цьому правилі головна мета — твердження-здогади. Питання на кшталт Could you be quieter? має правильну форму, однак виконує іншу функцію: це прохання.

Після be можна назвати стан прикметником, роль або особу іменником, місце прийменниковою групою. Щоб припустити дію, яка триває зараз, використовуємо might/could + be + дієслово з -ing.

There could be + noun повідомляє про можливу наявність чогось: There could be traffic. Тут there є частиною конструкції існування, а be все одно лишається базовою формою після модала.

У здогадах про теперішнє або майбутнє might, could і may часто передають ту саму основну думку: щось можливе, але мовець не впевнений. Тому в багатьох нейтральних контекстах might be і could be є природними альтернативами.

Це не означає, що три модали механічно взаємозамінні в кожній ситуації. May частіше трапляється в офіційних повідомленнях, а вибір, наголос і ширший контекст можуть змінювати відтінок. У цьому матеріалі активна ціль — might be/could be; граматичне may be не оголошується помилкою лише через інший регістр.

Might not be означає, що можливим є заперечний стан: The room might not be ready — можливо, кімната ще не готова. Це не те саме, що can't be, яке в темі дедукції виражає сильний висновок про неможливість.

Could not і couldn't мають кілька функцій, зокрема нездатність та сильне заперечення можливості. Щоб на рівні B1 ясно передати невпевнений негативний здогад, тут практикуємо might not be і не вчимо автоматично замінювати його на couldn't be.

Could також виражає минулу здатність, прохання, пропозицію або умовну можливість. Might може бути формальним дозволом чи формою may у непрямій мові. Функцію визначає ціле речення й ситуація, а не одне слово.

Для здогаду шукаємо можливу відповідь на питання «що є правдою зараз або що може бути правдою далі?». Could you be quiet? просить про дію; When I was five, I could swim описує здатність; She said he might be busy передає чужі слова. Усі вони граматичні, але не всі є цільовою дедукцією цього правила.

Природний здогад часто має дві частини: короткий доказ і обережний висновок. Спершу назви те, що відомо, а потім додай одну або кілька реальних можливостей через might be/could be.

Не треба вигадувати точні відсотки або штучно розводити might і could. Важливіше зберегти факти, не перебільшити доказ і показати співрозмовнику, що висновок поки відкритий для перевірки.